синтетична гіпотеза еволюції

Основні положення синтетичної гіпотези еволюції

1.      Синтетична гіпотеза еволюції — це комплекс уявлень про еволюційний процес, що виник унаслідок поєднання положень класичного дарвінізму з ученням про мутації та уявленнями про популяцію як елементарну одиницю еволюції.

Термін «синтетична теорія» походить від назви книги відомого англійського еволюціоніста Джуліана Хакслі — «Еволюція: сучасний синтез» (1942 р.).

Синтетична теорія еволюції склалася у 1920–1950-х роках завдяки працям учених: С. С. Четверикова, О. М. Сєверцова, М. В. Тимофєєва-Ресовського, М. І. Вавилова,
І. І. Шмальгаузена, Г. Ф. Гаузе, Дж. Хакслі, Дж. Холдейна, Р. Фішера,
Ф. Т. Добжанського, Дж. Г. Симпсона, С. Райта.

Основні положення синтетичної гіпотези еволюції:

1.   Матеріалом для еволюції є спадкові зміни — мутації (зазвичай генні) та їх комбінації.

2.   Основним рушійним фактором еволюції є природний добір, що виникає на основі боротьби за існування.

3.   Найменшою одиницею еволюції є популяція.

4.   Еволюція носить у більшості випадків дивергентний характер, тобто один таксон може стати предком декількох дочірніх таксонів.

5.   Еволюція має поступовий і тривалий характер. Видоутворення як етап еволюційного процесу являє собою послідовну зміну однієї тимчасової популяції низкою наступних тимчасових популяцій.

6.   Вид складається з безлічі супідрядних, морфологічно, фізіологічно, екологічно, біохімічно та генетично відмінних, але репродуктивно не ізольованих одиниць — підвидів і популяцій.

7.   Вид існує як цілісне і замкнуте утворення. Цілісність виду підтримується міграціями особин з однієї популяції в іншу, при яких спостерігається обмін алелями («потік генів»).

8.   Макроеволюція на більш високому рівні, ніж вид (рід, родина, клас тощо), йде шляхом мікроеволюції. Відповідно до синтетичної гіпотези еволюції, не існує закономірностей макроеволюції, відмінних від мікроеволюції. Тобто для еволюції груп видів живих організмів характерні такі самі передумови і рушійні сили, що і для мікроеволюції.

9.   Будь-який реальний (а не збірний) таксон має монофілетичне походження.

10. Еволюція має неспрямований характер, тобто не йде в напрямку будь-якої кінцевої мети.

2.   Популяція як елементарна одиниця еволюції

Популяція — елементарна еволюційна одиниця, екологічною ознакою якої
є густота, розподіл особин за віком і статтю, характер розміщення в межах екосистеми чи угруповання, тип росту та ін.

Усередині кожної популяції діють декілька еволюційних факторів: мінливість, боротьба за існування і природній добір як наслідок, хвилі життя, дрейф генів та ізоляція.

Генетичний дрейф, дрейф генів, або алельний дрейф,— зміна відносної частоти,
з якою певний варіант гена (алель) перебуває в популяції, що є наслідком того, що алелі у потомків є випадковим набором алелів батьків, та через вплив випадковості на виживання та розмноження. Через генетичний дрейф варіації генів можуть повністю зникнути, зменшуючи таким чином генетичну розмаїтість.

Ізоляція (репродуктивна ізоляція) — це фактор, що спричинює ускладнення або неможливість схрещування між особинами одного виду.

Географічна ізоляція — це фактор, за якого популяція або група популяцій не мають вільного обміну генами з іншими популяціями свого виду через зовнішні перешкоди.

Приклад: на Гавайських островах популяції наземних равликів займають долини, що розділені невисокими гребнями. Сухість ґрунту і рідколісся ускладнюють подолання цих гребенів молюсками. Така явна, хоча і неповна ізоляція протягом багатьох поколінь призвела до суттєвих відмінностей у фенотипі равликів із різних долин.

Географічний ізолят зазвичай являє собою частину виду, яка ізольована географічної перешкодою. Ця частина виду може перебувати на будь-якій стадії географічного видоутворення — на стадії географічної раси (підвиду, напіввиду, надвиду). Фактично кожен географічний ізолят — це «вид, що зароджується».

Екологічна ізоляція — це фактор, за якого всередині популяції виникають групи (раси або форми) з різними вимогами до умов довкілля в межах ареалу.

Приклад: у Молдові є дві популяції мишей, які не змішуються,— жовтогорла лісова миша і степова. Чинником їх розділу є їжа. Розділ популяцій сприяв посиленню особливостей фенотипів мишей.

Етологічна ізоляція — це фактор, за якого всередині популяції виникають групи
в залежності від особливостей своєї поведінки.

Приклад: підвиди щигликів — сивоголовий і чорноголовий мають яскраві відмітини на голові; сірі ворони з кримської та північноукраїнської популяції, які зовні не розрізняються, відрізняються карканням.